Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
Ще близько 6 тисяч років тому на місці безкрайніх пісків Сахари простягалися зелені савани, текли річки та існували великі озера. У водоймах жили бегемоти й крокодили, а люди створювали поселення, полювали та випасали худобу.
Період, відомий як «Зелена Сахара», тривав приблизно від 11 до 5 тисяч років тому. Тоді мусонні дощі проникали значно далі на північ, ніж зараз, тому величезні території від сучасної Лівії до Малі були вкриті лісистими саванами, болотами та водоймами.
Докази такого минулого вчені знаходять у різних джерелах. У морських відкладах біля західного узбережжя Африки виявили набагато менше принесеного вітром пилу, ніж можна було б очікувати від пустельного регіону. Це вказує на те, що значну частину території вкривала рослинність.
У донних відкладах давніх озер зберігся пилок трав і дерев, які не змогли б існувати за нинішнього сухого клімату Сахари. А у висохлих річкових руслах знайшли рештки бегемотів і крокодилів — тварин, яким необхідні великі водойми.
Особливо багато інформації про життя людей залишили наскельні малюнки. У Сахарі відомо понад 15 тисяч таких зображень, зокрема на плато Тассілі-н-Адджер. На них можна побачити тварин, мисливців, пастухів та сцени повсякденного життя.
З часом змінювалися й сюжети малюнків. На ранніх зображеннях переважають сцени полювання, тоді як пізніше люди дедалі частіше зображували домашню худобу та її випасання. Це допомагає простежити, як змінювався спосіб життя населення регіону.
Причиною періодичного озеленення Сахари вчені вважають природні зміни руху Землі. За останні 8 мільйонів років дослідники нарахували понад 230 вологих періодів, які в середньому повторювалися приблизно кожні 21 тисячу років.
Ключову роль відігравали цикли Міланковича, зокрема прецесія земної осі. Через зміну положення Землі щодо Сонця Північна півкуля в певні періоди отримувала влітку більше сонячної енергії.
Сильніше прогрівання сприяло збільшенню кількості вологи в атмосфері та зміщувало західноафриканські мусони на північ. Дощі давали поштовх розвитку рослинності, а колишня пустеля перетворювалася на придатну для життя територію.
Однак цей механізм працював не завжди. Під час льодовикових періодів великі крижані щити охолоджували атмосферу та послаблювали мусони, тому навіть сприятливих орбітальних змін було недостатньо для масштабного озеленення Сахари.
Нові подробиці про людей, які населяли цей регіон, вдалося отримати завдяки стародавній ДНК. У 2025 році команда під керівництвом Нади Салем з Інституту еволюційної антропології Товариства Макса Планка отримала повні геноми двох людей, похованих близько 7 тисяч років тому в Такаркорі на території сучасної Лівії.
Аналіз показав, що вони належали до давньої північноафриканської популяції, яка протягом тривалого часу залишалася генетично відокремленою від населення південніших районів Африки. Це ставить під сумнів припущення, що зелена Сахара була великим міграційним коридором із постійним змішуванням різних груп населення.
Найразючішою могла бути швидкість, з якою цей зелений світ зник. За науковими оцінками, перехід від савани до пустельного ландшафту міг відбутися протягом життя лише кількох поколінь.
Коли літнє прогрівання Північної півкулі почало слабшати, мусонні дощі відступили на південь. Рослинності ставало менше, ґрунт втрачав здатність утримувати вологу, а це ще більше скорочувало кількість опадів і прискорювало опустелювання.
Роль людей у цьому процесі залишається предметом суперечок. Археолог Девід Райт у 2017 році припустив, що випалювання рослинності та надмірний випас худоби могли прискорити перетворення регіону на пустелю. Інше дослідження, опубліковане наступного року, навпаки, вказувало, що традиційне скотарство могло допомагати підтримувати місцеву екосистему.
Головною причиною зникнення «Зеленої Сахари» науковці все ж вважають природні кліматичні зміни, спричинені орбітальними циклами Землі. Людська діяльність могла лише впливати на швидкість цього процесу.
Нині супутники фіксують збільшення рослинності в окремих районах Сахелю на південній межі пустелі. Проте це локальні зміни, які не свідчать про повернення величезної зеленої Сахари. Для повторення умов, які існували тисячі років тому, потрібне поєднання довготривалих природних кліматичних циклів.
