Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
Деякі труднощі дорослих у спілкуванні та вираженні емоцій можуть бути пов’язані з переконаннями, які сформувалися ще в дитинстві. Те, що колись допомагало дитині адаптуватися до складних умов, у дорослому віці може заважати будувати здорові стосунки.
У психології такі переконання називають когнітивними схемами. Це уявлення людини про те, як влаштований світ, які формуються з раннього дитинства під впливом досвіду та оточення.
У дитячому віці ці схеми допомагають орієнтуватися в обмеженому світі, де головними орієнтирами є батьки та найближче оточення. Однак із дорослішанням людина отримує новий досвід, і деякі старі переконання можуть перестати відповідати реальності.
Психолог Джеффрі Янг виділив 18 типів ранніх когнітивних схем, які можуть впливати на доросле життя. Серед них — переконання про емоційну відстороненість інших людей, власну неспроможність, необхідність підлаштовуватися під інших або постійне очікування небезпеки.
Наприклад, дитина, яка росла з емоційно холодними батьками, може засвоїти думку, що говорити про свої почуття марно або навіть небезпечно. У дорослому віці така людина може уникати емоційних розмов, хоча в здорових стосунках відкритий обмін почуттями є важливою частиною взаємодії.
Інший приклад — дитина, яку постійно застерігали від небезпек. Якщо вона не перегляне ці установки з часом, у дорослому житті може надмірно уникати ризику й обмежувати себе навіть там, де реальної загрози немає.
Так само суворе покарання за помилки в дитинстві може сформувати страх невдачі. Доросла людина в такому випадку може сприймати будь-яку помилку як серйозну провину й боятися зробити навіть невеликий крок у новому напрямку.
Проблема в тому, що такі схеми з часом стають автоматичними. Людина може навіть не помічати, що її реакції керуються старими переконаннями, сформованими багато років тому.
Водночас когнітивні схеми можна змінювати. Для цього потрібно спочатку помітити власні установки, перевірити, чи відповідають вони нинішній реальності, а потім поступово формувати нові способи мислення та поведінки.
Цей процес потребує часу й зусиль, але завдяки повторенню нові моделі реакцій можуть закріпитися та замінити ті, що більше не допомагають людині адаптуватися.
